Там, де живуть вірші мої

 У мене іноді запитують: Як ти пишеш українською? Ти ж мало спілкуєшся, як ти вигадуєш свої вірші?
Поети нічого не вигадують, вони просто поринають у простір, простір в якому живуть рими, і там беруть і несуть слово... Слово може бути кумедним, вразливим і взагалі, таким, що ти його не використовуєш кожного дня. Воно там живе, у просторі... І простір цей дуже тонкий, тендітний, вразливій, а ще співущий, і тече, тече, тече, просто через тебе. Іноді треба просто мандрувати там. Тому що він є... і він мене надихає.
Тримайте - трохи старих і нових віршів... вони прийшли чоловічою римою, такий простір, я вже не дивуюсь, тільки уважно слухаю... і пишу.


* * *

Я десь літав, і навмання,

Я рими пробував губами,

І вже тримаючи руками,

Знов відпускав, бо серед дня

Вони спливають, як тумани...

Я серцем кликав в світ тепло,

І все що вчора, щоб пішло,

І згоїлись Країни рани...

Моя Країна, це земля

Й душа, що трепітно так б’ється,

Її стискають, не здається –

Молюсь всім Світлим Силам я.

Посвята всім поетам, хто дихав і дихає українською

Дозріли сливи, вже іду...
Ще постою я на порозі,
А там, чи пішки по дорозі,
Чи кіньми ... в небо побреду...

І там, у зоряному полі,
Зустріну всіх, кого кохав,
На рушнику моєї долі -
Зростають квіти, що зібрав.

Слова- то квіти, їм зростати
І тихо гойдати серця.
Їх треба тільки поливати
Росою - мудрісттю буття.
Впускати в серце, в кров артерій,
Хай надихають ті вірші.
Вам залишаю на папері
Слова - то промені душі.

* * *
У синьому небі -
 засіянний ліс,

Я знову брожу тут -
шукаю себе...
Коли плекав мрії,
 коли малим ріс,
Коли заквітчав я в обіймах тебе...

Все бачив мій ліс -
Я зростав до зірок,
Коли ніжний стан твій
 в обіймах тримав...
Я гойдав на гіллі,
Тремтів, як листок...
Коли ти пішла -
То я кленом - упав.

Чи знов проросту?
Вже травичка зійшла,
У грудях бринить
Тихо-тихо струна...
Щасливий я є,
Тому, що вона
Була в моїм лісі -
Між гіллячком йшла...

Сосна

Потоковые картины

Когда удается сбежать от всех дел, и остаться один на один с холстом и красками, тогда вдруг раскрывается что-то там внутри, и ты прямо чувствуешь как через тебя идет поток радости и твоей рукой кто-то водит... нет, ты сам вдруг смело берешься за то, что и не готов был рисовать пять минут назад и смело писать... писать, писать... А еще главное не ставить себе целей и заранее придуманных образов, я уже не удивляюсь, нет... пожалуй, каждый раз удивляюсь какие образы приходят сами... ты им просто дал холст - пространство, чтобы прийти. Я такие картины называю - потоковыми. 

Хочу познакомить моих внимательных друзей с новыми потоковыми картинами. Вот например - Рождающая Звезды. Совершенно необычный образ пришел на холст, я его просто увидела и написала. Женщина... и внутри... целые миры, новые идеи, новые порывы... то ли она родила эти миры... то ли они существуют сами по себе, а одна звезда просто нашла свой дом... вам, самим решать, мой внимательный зритель. Эх, фото не передает настроение... она очень чувственная.

И вот совершенно новая картина - обложка к книге "Свечная лавка" Я хотела написать просто два мира, мир городов и мир гор, где  человек преображается, и звезды становятся от того ярче и ближе... и вдруг - там в окне городов возник третий человек, человек смотрящий на уходящих в горы... что у него на душе? Готов ли он отправится в странствия? Или ему и так хорошо? Вы видите этого человека в окне, он не всем открывается с первого раза...

Или вот Ангел, взял и прилетел...

 Люблю потоковые картины.

 Творчества Вам и не бойтесь холстов и красок, потому что через них к нам спускаются другие тонкие миры!

Ваша Сосна